Поширити

Доцент кафедри військової журналістики, полковник запасу Валерій Король розповів про стан інформаційного простору і виклики, які нам кинула гібридна війна, зокрема і прес-офіцерам в зоні АТО.

Четвертий рік Автономна Республіка Крим перебуває під окупацією путінського режиму, четвертий рік на Сході України йдуть бойові дії з окупаційно-терористичними підрозділами російської армії та бандформуваннями найманців. І четвертий рік ми не можемо визначитись з характеристикою тих явищ і подій, які відбуваються в нашій країні, зокрема в зоні бойових дій.

Про характеристику сучасного стану інформаційного простору, глобальні виклики Україні та міжнародному співтовариству Depo.ua розмовляє з доцентом кафедри військової журналістики, старшим науковим співробітником Лінгвістичного науково-дослідного центру Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка, полковником запасу Валерієм Королем.

– Пане Валерію, наскільки мені відомо, Ви з перших років Незалежності розробляли інформаційну політику Міністерства оборони…

– Мабуть, інформаційна політика Міністерства оборони України в перші роки Незалежності – це перебільшення. Тоді питання політики як такої, особливо інформаційної, не розглядалось у прямій постановці. Просто так склалося, що та той час підібралася досить потужна команда однодумців, які шукали можливості реалізувати НАТОвські стандарти інформаційного забезпечення діяльності молодих Збройних сил України. Саме НАТОвські, тому що ми не опиралися ні на радянський досвід, ні на будь-який інший, а шукали одразу варіації стандартів НАТО.

Перша прес-служба Міноборони, яку тоді очолював Олександр Клубань, встановила робочі контакти з представниками НАТО (безпосередньо з Брюсселем, тобто штаб-квартирою Альянсу) і з інформаційними структурами багатьох країн (Франція, США, Німеччина тощо). Тобто, були контакти на рівні представників, які прибували сюди, на рівні військових аташе. Також були візити до них, де ми ознайомлювались з роботою, зокрема, інформаційних структур. Все це викликало у нас непідробний інтерес, записувалося, уточнялося для того, щоб якимось чином реалізувати в Україні.

Зрозуміло, що реалізувати все повною мірою ми не могли – час був такий, що переходити на щось нове було дуже важко, досить сильною була ще “радянщина”. Але все одно, ми намагалися. Працювали і з теоретичної точки зору, і вносили практичні зміни, і змінювали структуру, як таку.

До речі, у нас в середині 1990-х років вперше були введені посади прес-офіцерів у тоді ще дивізіях того великого уламку радянської армії, яка знаходилася на території України.

Тобто, ми шукали за різними напрямами: якою має бути інформаційна складова армії, як має виглядати її структура, як має функціонувати, які точки докладення зусиль мають бути головними. І, в принципі, вважаю, що тоді нам вдалося зробити чимало.

– Змінилося дуже багато. Найприкріше те, що ми навіть припустити тоді не могли, що на посту міністра оборони можуть знаходитись кремлівські агенти. Такого навіть у страшних снах не було. А саме такими були Дмитро Саламатін і Павло Лєбєдєв. Це були прямі ставленики Кремля. Вони, серед іншого, знищили практично всі напрацювання в інформаційній сфері, навіть ліквідували певні стратегічні функції і динамічні моделі, які на той момент вже були напрацьовані в Міністерстві оборони. До речі, ті напрацювання мали на увазі, що потенційним ворогом може бути саме Росія.

Тому в 2014-му році цей процес розпочався фактично з нуля. А процес становлення не такий швидкий, як того хотілося б. Він триває, але з різних об’єктивних і суб’єктивних причин рухається досить помалу. Розумієте, якщо будинок наполовину розвалений, то його дуже важко відновити. А саме такий “будинок” ми отримали в результаті діяльності Саламатіна і Лєбєдєва.

– Існує думка, що сьогодні прес-офіцери не можуть впоратися із запитами суспільства на інформацію про АТО. Ви її поділяєте?

– Чесно кажучи, я з такою думкою не знайомий. Але, думаю, по-перше, тут не потрібно намагатись вивести “середню температуру по лікарні”, а потрібно розглядати окремо “температуру кожного хворого”.

По-друге, поняття “суспільний запит” кожен може трактувати по-різному і реагувати у відповідності до власних уявлень про нього.

Ну і по-третє, інформації про АТО зараз більш ніж достатньо. Я скажу з власного досвіду, оскільки мені доводиться з цим стикатись, що знаю багато достойних прес-офіцерів в бригадах. Більшість з них, до речі, були сформовані з цивільних журналістів – хтось потрапив до ЗСУ по мобілізації і вже звільнився, хтось продовжує службу.

Наприклад, Віктор Коваленко – працівник центральних київських телеканалів, який написав книгу про АТО (вона перекладена кількома мовами). Тарас Хлібович з Тернопільщини – фотограф-філософ, очолював прес-службу 10-ї гірсько-штурмової бригади, Олена Мокренчук – діючий прес-офіцер 72-ї механізованої бригади, надзвичайно потужний фахівець, яка мислить великими професійними масштабами.

У нас нещодавно були на курсах прес-офіцери з багатьох бригад, зокрема з 93-ї бригади, то вони там таку систему розробили, яка вартує окремої розповіді – щоб їх досвід став надбанням суспільства.

– А якщо говорити про прес-служби чи прес-центр штабу АТО?

– Розумієте, роботу кожної інформаційної структури визначає її керівництво. Тому, в даному випадку, якщо є якісь претензії до роботи будь-якої прес-служби, то спочатку треба запитувати в тих, хто ставить їм задачі. І повторюся: кожен випадок треба розглядати індивідуально.

А в роботі будь-якої прес-служби сьогодні справді є проблеми. Справа в тому, що якщо раніше було статичне життя, то зараз динаміка. І якщо ти не відпрацював сьогодні щось, то завтра ти це вже не відпрацюєш. Динаміка настільки щільна, що встигнути за нею одному прес-офіцеру просто неможливо. І якщо структура не працює динамічно, або є певний збій (захворіла людина, чи поїхала у відрядження і залишилася прогалина), то будуть недопрацювання. Та й узагалі, сама система ще не сформована до кінця.

Інший момент полягає в тому, що інформацію потрібно сприймати в комплексі, а не розрізнено. І в даному випадку прес-служби є елементом комплексного бачення інформаційного простору. Вони заповнюють якусь певну нішу, яку не заповнює ніхто інший.

Суть в чому: якщо людина отримує інформацію з одного джерела інформації – вона знатиме одну точку зору, якщо з двох – знатиме дві точки зору, а якщо з багатьох джерел інформації – тоді вона вироблятиме системне бачення ситуації і навіть зможе здійснювати прогноз певних подій, які можуть відбутись. Але до такого сприйняття інформації вона має бути готова. Тут варто говорити про інформаційну гігієну суспільства та особистості як предмет, який варто вивчати зі школи.

Що ж до роботи прес-офіцерів та прес-центрів, то ми пропонуємо формувати на нинішньому етапі прес-сервіси в масштабі держави. В Збройних Силах також: прес-офіси військових частин (первинна ланка) та комунікаційно-контентні сервіси на рівні Міністерства оборони і Генерального штабу (забезпечення своєчасно-випереджального інфраструктурного управлінського рішення).

Нещодавно у Військовому інституті відбувся вже другий міжнародний науково-практичний форум “Кризовість комунікацій: комунікаційно-контентна безпека в умовах гібридно-месіанських агресій путінської Росії”. Тема цього року – “Контентно-потокові моделі як тактичні інструменти комунікаційно-контентної безпеки”. Мова йшла як про теоретичні засади і визначення всіх тих аспектів інформаційного простору, з якими ми стикаємось повсякчас у боротьбі з кремлівським гібридно-месіанським агресором, так і про практичне застосування певних технологій і механізмів інформаційного, а точніше, комунікаційно-контентного протистояння. На форумі, окрім науковців і практиків комунікаційно-контентної безпеки, виступали також діючі прес-офіцери бригад та військові журналісти.